Сполучник – службова частина мови, яка зв’язує як члени речення, так і прості речення у складі складного. Сполучники не змінюються і не є членами речення. Приклад: “На кіноафіші сидить сова і дивиться вниз на людей” (сполучник і пов’язує однорідні присудки).
Таким чином, основні відмінності сполучників (С) і сполучникових слів (СС) такі:
- C не є членом речення, СС є другорядним членом речення;
- до С не можна поставити запитання, до СС можна;
- логічний наголос завжди падає на СС;
- С можна прибрати з речення, не втративши його сенсу, СС – не можна;
сполучникові слова: що, де, який, куди, коли, чий та ін. сполучники: що, щоб, нібито, немовби, немовби, чи та ін. сполучникові слова: як, наскільки, скільки, оскільки; сполучники: що, чим, щоб, ніби, немовби, немовби тощо; сполучники: що, чим, щоб, ніби, немовби та ін.