Сучасний татарська літературний мова створений на основі середнього та західного діалектів наприкінці 19 – на початку 20 ст.; його формування пов'язане з діяльністю татарського письменника, філолога та просвітителя К. Насирі та письменників того періоду (Я. Ємельянова, Г. А.).
У татарського народу немає єдиного етнічного кореня. Серед його предків були гуни, булгари, кипчаки, ногайці та інші народи, які самі формувалися у найдавніші часи з урахуванням культури різних скіфських та інших племен і народів. На формування сучасних татар надали певний вплив фінно-угри та слов'яни.
З другої половини XIX століття на основі казанського діалекту починається формування сучасного татарського національного мови, що завершилося на початку XX ст. У реформуванні татарської мови можна виділити два етапи – другу половину XIX – початок XX століття (до 1905) та 1905-1917 роки.
Вперше етнонім «татари» з'явився серед монголо-тунгусо-маньчжурських племен, кочували в VI-IX століттях на південний схід від Байкалу. У XIII столітті з монголо-татарським завоюванням назва «татари» стало відомо у Європі. У XIII-XIV століттях воно було поширене на деякі народи Євразії, що входили до складу Золотої Орди.