Автор п’єси “На дні”, роману “Мати” та автобіографічних повістей “Дитинство”, “У людях” і “Мої університети”, Максим Горький багато років жив у злиднях, винаймав кути в нічліжках, працював продавцем, посудомийником і помічником шевця. Після революції його визнали “головним пролетарським письменником”.
Коли Олексію Пєшкову, який ще не вигадав тоді псевдонім Максим Горький, був 21 рік, він працював вагарем на станції Крута Грязе-Царицинської залізниці (нині – станція імені Максима Горького у Волгограді). Робота була нудна, важка і малооплачувана.
1892 року в Тифліській газеті “Кавказ” (у цей час Олексій Пєшков працює в Тифліських залізничних майстернях) з’являється його оповідання “Макар Чудра” під псевдонімом М. Горький. З цієї події починається відлік його літературної діяльності.
Псевдонім “Горький” з’явився 1892 року в газеті “Кавказ”, де було надруковано перше оповідання “Макар Чудра”. У цей час ним були написані: “Челкаш” (1895), “Нариси та оповідання” (1898), “Фома Гордєєв” (1899).