Поняття буття і небуття у своєму походженні сягають міркувань давньогрецького філософа Парменіда . Парменід уперше звертає увагу на такий аспект усякого сущого як буття.
Уперше поняття “буття” як специфічну категорію для позначення існуючої реальності використовує давньогрецький мислитель Парменід (бл. 540 – 4 70 рр. до н.е.).
Таким чином, Стагірит перший заговорив про буття не як про реальність, а як про абстрактне поняття. Одночасно поряд із буттям як поняттям він виділяє три сенси буття як існування: це актуальне буття, потенційне буття і буття за акциденцією.
Бог є не схильною до змін чистою формою (ентелехія) і чистою дійсністю. Слідом за Парменідом Аристотель заперечував існування небуття як такого, але визнавав існування відносного і конкретного небуття в тому, що меншою мірою існує75.