Ра́бство – система суспільних взаємовідносин, за якої допускається перебування людини (раба) у власності в іншої людини (пана, рабовласника, господаря) або держави. Раніше в рабів перетворювали бранців, злочинців і боржників, пізніше й цивільних осіб, яких примушували працювати на свого господаря.
Вони займалися ремеслом, дрібною торгівлею, орендували землю для ведення господарства і виплачували своїм господарям ренту. Раб міг заслужити, купити і продати майно, а також виступати як заставодержатель майна вільних і рабів, здавати в оренду це майно.
Найважчим було становище рабів у заміських маєтках. Вони повинні були працювати на плантаціях, вирощуючи овочі, пшеницю, оливки, виноград. Раз на два роки рабам видавали одяг і дерев’яні сандалі. Для рабів будували довгий будинок, розділений на кімнатки.
На Русі існувало кілька форм рабства: холопство і челядь (У VI-IX століттях челядь – раби-полонені. У IX-X століттях вони стали об’єктом купівлі-продажу. З XI століття термін “челядь” відносився до частини залежного населення, зайнятого у феодальному господарстві. У середині XI століття його змінив термін “холопи”.