Учасниками віча могли бути “мужі” – глави всіх вільних родин спільноти (племені, роду, поселення, князівства) . Їхні права на віче могли бути рівними або різнитися залежно від соціального статусу. У разі смерті чоловіка сім’ю на віче мала представляти його дружина.
Народні збори – віче не тільки обирали князя та інших представників влади, а й постійно цю владу контролювали, оцінюючи результати її роботи, а також брали участь практично в усіх сферах суспільного життя міст Русі. У цьому й полягала суть прямої демократії на Русі.
Віче не було за складом своїм представницькою установою, не складалося з депутатів: на вічову площу біг всякий, хто вважав себе повноправним громадянином. Віче зазвичай складалося з громадян одного старшого міста; але іноді на ньому з’являлися і жителі молодших міст землі, втім тільки двох, Ладоги і Пскова.
Софії [2]. Право скликання віча мали князь, посадник, тисяцький, владика, городяни.