Одного разу біля чайної він підібрав хлопчика-сироту, всі рідні якого загинули, і усиновив його. Туга за дружиною і дітьми не давала Соколову осісти на одному місці, він і його прийомний син блукали “по русской земле”. Соколов сподівався “вгамуватися”, коли хлопчикові настане пора йти до школи.
Одного разу в церкві, де утримували наших військовополонених, Соколов почув розмову двох товаришів по нещастю: один із них, такий собі Крижньов, збирався видати свого взводного. Андрій убив зрадника.
1) Андрій Соколов вирішив усиновити Ванюшу, бо він нагадував йому його сина, він теж залишився без сім’ї через війну, Андрій відчував відповідальність за дитину, і коли він уперше побачив хлопчика, то він сказав: “Тато”, “Папа”, “і Соколов уже не міг із ним розлучитися. Це дуже благородний вчинок.
Наприклад, він врятував від смерті незнайомого йому взводного, якого, як комуніста, збирався видати фашистам товариш по службі Крижнєв, якого Андрій незабаром задушив, як зрадника. Не втрачав він своєї людської честі і перед німецькими офіцерами, не зрікався своїх слів, не боявся смерті, виявляв свою силу волі.