З християнського погляду, Майстер не заслужив світла, оскільки й за смертним порогом залишався надто земним. Він не подолав у собі людського, тілесного начала.
Це свідчить насамперед про те, що його творчість є майстерністю, хоча й спирається на певні духовні сили, тобто ґрунтується на навіюванні згори, натхненно.
Палючі промені сонця нагадують про розплату за скоєне зло. Місячне ж світло не тільки полегшує страждання, а й відкриває істину. Не випадково у фіналі роману саме з появою місяця на небосхилі " всі обмани зникли ", " потонув у тумані чаклунський нестійкий одяг " Воланда і його свити.
Воланд обіцяє виконати, але цікавиться, чому Майстра не беруть “до себе, у світло”, Матвій заперечує, що світла він не заслужив, але заслужив спокій : – Він [Єшуа] прочитав твір Майстра… і просить тебе, щоб узяв із собою Майстра і нагородив його спокоєм.